Порцелянова велич Баранівки на Житомирщині

В Україні працює Музей порцеляни, в якому зберігаються вироби, яким понад 200 років. На них зображені суспільно-політичні події історії України та світу. Побачити їх на власні очі можна безкоштовно.

Місто Баранівка на Житомирщині давно прославлене на весь світ історією місцевого фарфорового заводу, який, на жаль, з 2010 року припинив існування. Навпроти, через дорогу, від Баранівського музею фарфору та порцеляни, можна помітити руїни колишнього фарфорового заводу, що заростає чагарниками.

Завідувачка відділу музейних цінностей із фарфору Баранівського історико-краєзнавчого музею Тамара Родигіна розповідає, що музей був створений у 1952 році до 150-річчя фарфорового заводу. Саме Баранівська фабрика із виробництва порцелянового посуду стала однією із перших на теренах України, що з’явилася у 1802 році. Підприємство відкрив поляк французького походження Михайло Мезер, який побачив, що Баранівка має вигідне розташування. По-перше, тут були значні поклади каоліну, який є основною сировиною для фарфорового виробництва. По-друге, всюди дрімучі ліси, а виробництво порцеляни потребувало безмежної кількості дров. І, по-третє: річка Случ, яка на той час була повноводною й цілком забезпечувала підприємство водою.

Будівництво тривало два роки, після чого була виготовлена перша партія продукції, що завоювала ринок. У 1825 році Мезер виставляв свої декоративні вази, розфарбовані царськими пензлями перед імператором Олександром I у Санкт-Петербурзі, якого надзвичайно вразили ці вироби, що він виділив кошти на розвиток цього підприємства. Згодом Мезер помер і фабрикою почали керувати його сини та племінник. Вважається, що найкращі часи періоду фабрика зазнала у 1850 році. Тоді були значні обсяги виробництва та збуту продукції за кордон. В основному виготовлялись чайники, келихи, декоративні вази, десертні набори. У музеї зберігаються старі вироби, що виготовлялись у період 1805-19177 років. Але їх мало. Що зберегли тутешні люди, то віддали на зберігання у музей.

Згодом, у 1884 році фабрику купила графиня Казимира Грохольська і справи на фабриці погіршились. Відтак зменшилась кількість робочих, впали значні обсяги виробництва, а саме прикро, що погіршилась якість виробів. Та після такого занепаду фабрику вдалось реанімувати греку за походженням Миколі Гріпарі, який у 1895 році придбав підприємство. Про нього розповідали, що це був інтелігентний чоловік, який добре розумівся на технологічних процесах. На місцевій річці збудував млин, покращив виробничі потужності, запросив спеціалістів із закордону. Справи на підприємстві пішли на краще. Свої вироби він демонстрував на ярмарках в Ростові, Саратові, звідки привіз золоті медалі. Виставляв свої вироби на виставках у європейських містах Венеції, Римі, Барселоні, Римі.

Далі фабрика стає заводом. Пожежа, що сталась 1 січня 1914 року, яка знищила чимало обладнання, не зупинила роботу на заводі. Робота невеличкими темпами продовжувалась. Початок Першої світової війни, що спричинила проблеми у постачанні, не завадила роботі заводу. Дане підприємство перейшло на лабораторне виробництво, що не потребувало декорування. Так завод працював до 1917 року. Та згодом через революційні події Микола Гріпорі виїхав за кордон, забравши зі собою запаси готової продукції та навіть обладнання. Потім була перерва у роботі підприємства, допоки працівники самотужки не відновили виробничий процес. У 1950-х роках Баранівський завод розширив асортимент і потужності і на тривалий час залишався єдиними виробництвом порцелянових виробів у тодішній Україні. Так тривало з 1944 року до травня 2010 року. Саме останнім інвестором заводу, що збанкрутів був росіянин.

Вважається, що найкращі часи для фарфору в Україні були 1970-1980 роки. Тоді ще в Україні працювали до 15 великих фарфорових підприємств. На сьогоднішній день не залишилось жодного. При  кожному підприємстві, заводі завжди був хоч невеликий, але свій музей. Зараз немає ні фарфорових підприємств, ні музеїв. Баранівський фарфоровий музей єдиний, що зберігся в повному складі. Експозиції музею налічують понад сотні різних виробів, на яких зображені суспільно-політичні події історії України та світу. Зокрема, чайні сервізи «Бутон» та «Б-55» із тонкостінного фарфору, які стали візитівкою порцелянового заводу. Такий посуд розписували вручну, а тому й коштував він значно дорожче. Серед виробів фарфору можна побачити вироби із зображенням Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Миколи Гоголя, Богдана Хмельницького та інших. Все це розміщено у трьох просторих залах, якими можна годинами перебувати, розглядаючи все навколо.

У 2004 році до музею приїжджали нащадки Гріпорі. Вони розповіли, що їхні нащадки багаті люди, які проживають на території Швейцарії, Франції, Єгипту, Греції. Але ніхто із них виробництвом фарфору не займався. Демонстрували фотографії баранівського посуду, який зберігається в їхній родині. Це досить велика колекція порцеляни.

На сьогодні музей вже чимало років взимку не опалюється, але це ніяк не заважає сюди приїжджати туристам з Польщі, Італії, Швейцарії, США, Канади та Китаю. Навіть в міській об’єднаній територій громаді вже розробляють туристичний маршрут, який включатиме музей, що можна відвідати безкоштовно.

Довідка: Музей працює щодня з 10 до 16 год, крім суботи на неділі. Вхід безкоштовний. Добратись до музею можна маршруткою із Житомира.

Be the first to comment

Leave a Reply

Your email address will not be published.


*